П`ятниця, 29.03.2024, 01:48
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Форма входу
Статистика
Сегодня сайт посетило
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Толерантність – основа соціальної компетентності старшокласника
Толерантність – основа соціальної компетентності старшокласника

«Яку ж історію ви вчите сьогодні?» – таке питання частіше ставлять люди, які вперше дізнаються, що я вчитель історії. Спочатку це дивувало, потім почало засмучувати. Справді, як у суспільстві, яке переживає втому від історії – а сааме така сьогодні Україна через війну термінів і пам'ятників, припасовування історичної правди до електоральних уподобань і, як наслідок, маніпуляція історичними фактами, суперечки про «переписування» підручників та резонанс навколо літературних творів на історичні теми – зберегти «вірність» фахові? Як учителеві не втратити того світоглядного стрижня, який дає змогу бути і переконливим, і авторитетним, і цікавим, і щирим в очах його вихованців? З'ясування ролі та призначення історії, як шкільного предмета, належить до так званих «вічних» питань, адже інтерес до професійної історіографії та її відображення в шкільних курсах не вщухав ніколи: ні в спокійні часи, ні в переломні моменти історії. Тож те, що називають «утомою від історії», – це не якась унікальна, суто українська, а сьогочасна проблема. Українське суспiльство переживає складнi соцiально-економiчнi, полiтичнi трансформацiї, якi закономiрно спричиняють певнi змiни в свiдомостi людей, зокрема учнiвської молодi. Саме тому сьогоднi вкрай актуальним є виховання почуття толерантностi та поваги до інших, здатностi спiвпереживати, розумiти та виявляти терпимiсть до рiзних позицiй, думок, почуттів. Слово «толерантнiсть» стало надзвичайно популярним останнiм часом i вживається iнколи не завжди вiдповiдно до його понятiйного значення. Це пояснюється багатограннiстю явища, яке вiдображає саме поняття. У Декларації принципiв толерантностi ЮНЕСКО це поняття трактується не тiльки як соцiальний пiдхід, а й набуває iндивiдуально-етичного аспекту. З цiєї позиції «толерантнiсть означає повагу, прийняття та правильне розумiння багатоманiтностi культур нашого свiту, наших форм самовияву i способiв виявлення людської iндивiдуальностi. Толерантнiсть – це передусiм активне ставлення, що формується на основi визнання унiверсальних прав i основних свобод людини». Ідеї дотримання толерантностi у взаєминах з iншими людьми традицiйнi для українського етносу. З прийняттям християнства у Київській Русi поширювались iдеї вiротерпимостi, розумiння iнших, почуття поваги до старших i менших, довiри, надiї, любовi. Формування в учнiв толерантного ставлення та поваги до iнших народiв покладено на освiтню галузь «Суспiльствознавство». Тож яке мiсце в реалiзацiї цього завдання належить урокам історії? Історiя, як навчальний предмет, оперує матерiалом, що дає можливiсть формувати як iнтолерантну, так i толерантну свiдомiсть. Не є великою таємницею, що до сьогоднi пiсля ознайомлення з матерiалами пiдручникiв, якими доводиться користуватися учням, в останнiх формується образ iсторичного процессу як безперервного прояву насилля й одвiчної агресивностi людської природи. Зануренi в такий войовничий освiтнiй простiр, та ще й за умови iнтолерантної свiдомостi самого вчителя, навряд чи у молодi залишається вибiр у сприйняттi iсторичних фактiв. Але цей етап у розвитку як iсторичної науки, так i методики викладання, сподiваюсь, завершується. На черзi перехiд до викладання iсторiї без упереджень i пересудiв. Iдеться не про вилучення з пiдручникiв iсторї непривабливих сторiнок розвитку людської цивiлiзацi, а про замiну пiдходiв та цiннiсних орiєнтирiв, з яких висвiтлюється певний iсторичний матерiал. У розумних межах потрiбно аналiзувати та характеризувати ексцеси, що супроводжують будь-якi заколоти, вiйни, релiгiйнi, етнiчнi й нацiональнi конфлiкти, виховуючи тим самим вiдразу до будь-яких форм насилля. Виховуючи почуття патрiотизму, показуючи, якими добрими вояками були українцi, не слiд забувати, що героїчна патетика теж має межi. І чи не плутаємо ми, часом, почуття патрiотизму з ксенофобiєю, роздмухуючи та пiдiгрiваючи на уроках історії ненависть до «одвiчних ворогів українського народу»? Милуючись «добою героїчних походiв» i намагаючись викликати й почуття гордостi за дiяння наших предкiв, ми, схоже, забуваємо, що сьогоднiшнi татари – громадяни Украни, а Кримське ханство вважають важливим етапом в iсторії народу. О. Прiцак висунув iдею, що, коли дивитися на Україну як на спадкоємницю всiх держав, якi iснували на її територiї, татари виявляться предками сучасних українцiв нарiвнi з козаками. Якщо ми справдi не будемо байдужими до виховання толерантностi, в iсторії мiжнацiональних вiдносин слiд вiдзначати моменти не напруження, а пошуку спiвробiтництва. Моральнi цiнностi, серед них i толерантнiсть, – основа соцiальної компетентностi, що формується в системi дiяльностi учнiв. Однієї лише перебудови змiстового компонента навчального процессу недостатньо. Треба не лише нагадувати школярам про важливiсть толерантної поведiнки, а й спонукати їх до сповiдування принципiв толерантностi в реальному часi та просторi. На завершення хочу побажати всім колегам бути креативними, небайдужими, відповідальними. Кожен з нас здатний зробити багато. Тож я вірю, що толерантне ставлення, громадянськість та принциповість, сумлінність та чесніть, інтелігентність та порядність будуть визначати наші прагнення та вчинки. Максимова М.В.

Категорія: Мої статті | Додав: bsh1 (23.11.2012)
Переглядів: 996 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Copyright MyCorp © 2024
Мова
Годинник