Час змінює все, що оточує нас. Довга життєва дорога людини нелегка і мінлива. Та всім неодмінно світитиме далеким вогником, оповитим солодким, стискаючим серце спогадом – дитинство і юність.

   Всі ми родом з дитинства, родом із маленької чарівної країни, що називається «Школа». Країна ця добра і прекрасна, бо тут оберігали наше дитинство, навчали розуму, відкривали таємниці нового світу.

  Школа – як неспокійний, гомінливий вулик: гуде, шумить, сповнена дитячим галасом. А то враз притихне після дзвінка, тільки чути, як у класах хтось читає по складах, відповідає таблицю множення, а чи пояснює закон Архімеда. У кожного класу свої клопоти. Дзеленькне дзвінок – і знову озоветься тривожний  вулик…

  Можна позаздрити учительській долі, постійному спілкуванню з юністю. Вони живуть школою, її бджолиним неспокоєм кожну годину, кожну мить. Авторитет не здобудеш лише віком, службовим становищем, чи правом батьків на категоричні судження і вчинки. Різними бувають учні. Замало для них розказати про предмет, вчити граматики, розмовній мові. Любов до дітей, до своєї професії, глибокі знання, чуйність серця – ось незмінні супутники на благородному терені боротьби за знання.